“Українців, що розповідали про Голодомор, французи називали “зрадниками”

 

Про антиукраїнські настрої  в країні Гюго та Дюма після Другої світової війни – спогад Анни-Марії Наумяк (на фото).

Я народилася у Франції, моя мати – француженка, а батько – українець. Українська мова – моя друга рідна. Хочу розповісти дещо з історії нашої громади у Франції. Наша діаспора тут завжди була невеликою та фінансово обмеженою, а французи –  злісними щодо українців, крім деяких винятків.

Після Другої світової війни французька жaндармерія вистежувала наших людей, щоб примусово повернути до Радянського Союзу. Таким чином жандарми доправили сотні українських родин у табір в містечку Beauregard, це поблизу Парижа. Французька держава репатріювала їх до радянської України силоміць, фактично, депортувала. Нерідко це означало, що й на вірну смерть.

Щоправда, деякі з них самі повернулися  в Україну після смерти Сталіна. Ті, що були народжені у Франції, і які говорили як справжні французи, стали професорами французької мови в університеті ім. Івана Франка у Львові. Вони були дітьми економічних іммігрантів 30-х років з Галичини. Ці люди ніколи не забували французьку  і спілкувалися нею між собою.

Тим часом, у Франції нелегкою була доля наших українців, хто не могли мовчати [про злочини комуністичного режиму] – як-от мій батько. Французи називали їх зрадниками “радянської батьківщини”, бо вони засуджували злочини Сталіна. Зокрема Голодомор, який Державна рада Франції, представлена Еdouard Herriot, лицемірно заохочувалa.

Нашим старим українцям (і нам разом з ними) довелося у Франції боротися і виправдовуватись НЕСКІНЧЕННО проти зневаги французів до України. Вона для них, “не існувала”. І проти комуністів, які заперечували злочини бoльшeвиків в Україні.

Так відбувалося й тому, що багато українців не зголошувалися щодо свого походження, адже були невчені і погано говорили по-французьки. Або ж казали що вони –  поляки, щоб не мати клопоту і не виправдовуватись весь час.

Проте, нашa старa діаспорa складалася з добрих, чесних і скромних людей. Часто –  малоосвічених, але які глибоко в серці зберігали любов до Бога i до своєї країни – хоч і змішану зі страхом перед комуністичним режимом російського окупанта.

I вони намагалися передати цю любов нам. Вони зробили те, що могли, засобами, які мали – щоб ми не відвернулися від нашого українського коріння.

 

Анна-Марія Наумяк (Anne-Marie Naumiak), Франція

Фото: Anne-Marie Naumiak