Зовсім не “Прекрасні речі”

Хантер Байден видав автобіографію. А українські журналісти в США, вслід за колегами з мейнстрімних ЗМІ, зробили глибокий прогин на честь “белетристики“. Всі разом дружно витерли ноги об професійні етику й репутацію.

Перефразовуючи класику: журналістика буває кепською, поганою,  і тією, що від української служби “Голосу Америки” (Voice of America, VOA) у Вашингтоні. Це, коли не просто “скачи враже, як пан скаже” (в нашому випадку – уряд США, “добрий спонсор” VOA, який фінансує службу від самого початку її існування). Але й скачи навіть вище, ніж замовляли. Якщо конкретно – це я про відгук програми Chastime на епічний твір “першого сина”, “Прекрасні речі”, Beautiful Тhings, його автобіографію .

Ну, “твір” – як “твір” від більш, ніж (сумно)відомого “письменника“, ніхто й не сподівався літературного шедевру. З серії “я, хоч і плейбой, та “з людським обличчям“, або “ багаті теж плачуть“. Тож поспівчувайте, мовляв, їхнім проблемам – поки ті, разом з батьками, створюють проблеми ваші. Своїми недолугими політикою, законами чи банальною корупцією. Мемуари в кращих традиціях рожевих шмарклів на глюкозі – ось стою перед вами, простий президентський нащадок, геть не привілейований, і трагедій та слабкостей у мене – вагон. Останні, щоправда, коштовні – як-от крек з кокаїном та елітний  алкоголь, бо не буде ж вам Джозефів син труїтися дешевим шмурдяком. (Ще –  повії, декотрі з них – навіть неповнолітні, але то таке, чим би 46річна дитина не бавилася!).

Зате всі заборонені втіхи, як запевняє Хантер – за свої і таки грубі гроші, що на них тяжко гарував у “Бурізмі“. “Угу“.

При цьому “забув“ згадати про вкраденого комп’ютера з купою компромату, і що американські правоохоронці ним вже роки цікавляться – за несплату податків. Будемо вважати, що це –  “дівоча”, чи то пак, “хлоп’яча” Хантерова пам’ять.

Але на яких наївняків розрахована ця макулатура? В еру хайтек і доступу до інформації. Та ще й після того, як навіть горобці по обидва береги океану багато разів процвірінькали про Хантерові “подвиги“ в нашій газодобувній компанії. З репутацією підмоченою, аж викручуй. Після звіту Сенату США, де згадані “подвиги” розкладені по поличках – деталізовано і з доказами (https://www.hsgac.senate.gov/imo/media/doc/Ukraine%20Report_FINAL.pdf) . Або численних скандалів за участю все того ж Хантера, оспіваних навіть у лояльних до Байденів ЗМІ – як NY Times, наприклад.  Або мільйонів доларів  на банківський рахунок від вдови Лужкова, китайських комуністів і прочая “товаришів”.

З усіма тими “або“ й “після“, хлопці-дівчата з української служби “Голосу Америки”, не кажіть мені, що оце зараз я вам відкрила Америку! Даруйте за тавтологію. А що ви наївні – не повірю, таких на вашу службу не беруть.

Та ба, разом з літературними афроамериканцями – вживаймо політкоректних термінів! – що напевне замість Хантера гнули хребти над “Прекрасними речами”, українські журналісти й собі гідно попрацювали на славу гумористичного жанру.

Коли, не моргнувши оком, запевняли  аудиторію, що Байден-молодший пішов працювати в “Бурізму“ – не за довгим доларом, вкраденим її власниками в українців, не подумайте! – а суто з любові до Неньки. Щоб влаштувати діарею її найбільшому ворогові. Так і пише “молодий автор“, а Юлія Ярмоленко з Chastime за ним повторює: “Я подумав, що прізвище Байден у раді директорів буде гарним фа***м Путіну”.

 

Ходить відтоді пуйло таким вже зафа***им, аж дивитися на нього шкода… Крутий, що не кажіть, з Хантера “бандерівець“!

І так далі, в тому ж дусі – ні-ні, і ще раз ні – можновладний тато жодних впливів через сина на компанію не здійснював. (А хто вважає інакше – той, мабуть, агент кремля, еге ж?).

Генпрокурора Шокіна звільнили в рамках “спільної боротьби Заходу спонукати Україну рухатися шляхом боротьби з корупцією“ –  а не тому, що Джо про те П. Порошенка  “попросив“. Нарешті, “контрольний постріл“, цитата з книжки: “Я не зробив нічого неетичного“.

Ок, Хантер і етика – це поняття і справді мало сумісні, а як щодо професійної на Голосі Америки? Ні, я все розумію, редакційна політика на VOA  –  ще те Прокрустове ложе! Крок вліво, крок вправо, не коливаєшся з генеральною лінією партії, “демократичної” США, звичайно – вилітаєш з контори. Та ще й не просто за поріг, але все одно – у відносно спокійній і ситій Америці, а гірше – чемодан, аеропорт, Україна. Звідки вас, таких чемних до працедавців, виписали. До речі, за гроші американських платників податків, та менше з тим.

Мені про інше йдеться – що можна було б хоч спробувати дотримуватися стандартів фаху, яких навіть на “Голосі… “ ніхто не скасовував. Це, коли називають більше, ніж одне джерело інформації – альфа і омега журналістики, ще на першому курсі вчили. А щодо Хантера й “Бурізми“, то згадка про таке джерело, як звіт Сенату США, є не просто незайвою – це ніби отакенного слона  перед очима вперто не побачити.  

Професійна етика, даруйте за нагадування – це також коли, презентуючи новину, не додаєш їй ще більше сиропу, ніж уже налив ціле відро сам ньюзмейкер. У нашому випадку – “письменник“ Хантер, який не пошкодував “творчості” для опису свого роману з вдовою рідного брата. Але в студії Chastime на пікантну тему не було й слова –  мабуть, не вписувався інтим в концепцію підсолодженого образу “джуніора”. Чи, може, побоялися за цнотливість телеглядачів?

Тому ще один слон мовчки протупав повз, натомість з екрана прозвучала зворушлива сентенція – що описаними наркостражданнями “першого хлопця на селі“ наблизили першу родину США до пересічних громадян! “Алелуя!“ Чи, краще, “амінь“ – за бодай трохи об’єктивною журналістикою. Про чесну вже й заїкатися не буду.

Гай-гай, а я ж чудово пам’ятаю недобрі радянські часи, коли ми з родиною, зачинившись в підвалі нашого будинку, крадькома слухали Голос Америки – єдине тоді джерело альтернативної інформації, разом з іншими “ворожими” із Заходу. Як ловили кожен репортаж “звідти”, нещадно глушений совками. Як раділи, коли з Вашингтона зазвучало нескорене слово Миколи Руденка – на той час вже позбавленого  громадянства Союзу за його незгоду з режимом. Завдяки VOA ми вперше дізнавалися про агресію ссср в Афганістані, переслідування інакодумців, коли Брежнєв (а за ним Андропов з Черненком) почали дихати на ладан і аварію на ЧАЕС.

Батьків, коли б хто доніс, запросто могли і з роботи звільнити, і невеликий тюремний термін вліпити – за те, що самі слухали і мені, тоді школярці, дозволяли.

Тож у мене до Голосу… – особливе ставлення, як до своєрідної ікони дисиденства, вважайте. Дарма, що той іконний статус – вже в минулому, і втратили його раніше й не вчора, після безсоромного вихваляння “Прекрасних речей“. Але тим болісніше усвідомлювати, що колись шанована організація стала звичайним “відбілювачем“ для мажора, сина генерального секретаря Америки. Даруйте, очільника США Байдена.  

 

Людмила Пустельник, Global Village

 Фото: https://www.nationalreview.com/

Див. також “Гроші від “Бурізм” і росіян Байден-молодший витрачав на повій” від 8.10.2020, розділи “Скандал”, “Політика”.