Хто не піде захищати Україну

 

Як тільки московські орки підуть в наступ, наші круті пацани і чоловіки-підкаблучники рвонуть до Чехії та Польщі, як це було в 14-році.

А інші – до Львова, до “бандерлогів”. Патріотичні пані у вишиванках чи капелюшках знайдуть безліч виправдань, щоб не пустити чоловіків і синів захищати Батьківщину, бо вони ніби “особливі”, якийсь особливо цінний генетичний матеріал. Та ні, звичайні боягузи.

Я знаю, хто не піде на війну. Оті шашличники, що засмічують ліси і парки щонеділі. Ті, хто палять суху траву і викидають на вулицю сміття з вікон чи через плоти. Ті, хто 30 років чекає, поки Україна наситить їхні споживацькі захцянки. Ті, хто дивляться московські серіали і тероризують сусідів московською попсою. Ті, хто зустрічають ветеранів словами: “Я тебе туди не посилав” і “Я не просив себе захищати”.

Останні думають, що це тільки в кіно гвалтують маленьких дівчаток і забирають все нажите добро з хати, і саму хату. Інфантильні, здорові виплекані ховатимуться від мобілізації по гаражах і за жіночими спинами. Їхні матері та дружини плестимуть маскувальні сітки, збиратимуть продукти для відправки на фронт, щоб бодай якось притлумити сором і сховати за ним своїх хлопчиків. Купити для родини індульгенцію. Але Бог не приймає індульгенцій.

Не підуть ті, хто бояться і слухаються московських попів і чекають зцілення в Почаєві.

Не підуть ті, хто чистять неіснуючий кулемет і зберігають спокій. Хоч не вміють навіть стріляти. Але на війні швидко вчаться стріляти у ворога.

Ті, хто у заметіль чи локдаун піднімають ціни на таксі і на все необхідне. На що вони будуть здатні, коли йтиметься про біженців? Колись я читала подане на конкурс оповідання дівчинки-підлітка з Донеччини, яка описувала колону автівок, навантажену барахлом, що проїжджала повз двох покинутих маленьких діток на узбіччі. Для них не знайшлося місця. Вона це бачила, це не сон.

Ті, хто збивши дитину на дорозі, тікають з місця події й ретельно змивають кров з машини, на якій возять власних дітей.

Ті, хто вбивають на полюванні звірів задля забави, і стріляють у птахів в небі. Хто вирубують ліси і загиджують ріки пластиком та відходами.

Істоти, в яких нема візії майбутнього, нема інстинкту самозбереження, нема ні крихти відповідальності – це навіть не тварини, це тупикова гілка еволюції. Таких мільйони, коли не мільярди на нашій планеті. Але тільки в Україні так ненавидять Україну, що готові продати її землі за шмат гнилої ковбаси.

Хоча для зрадників уготована найглибша яма у пеклі.

 

http://pahutyak.com/

Галина Пагутяк, письменниця, м.Львів

Фото: http://www.panoptikon.org/