Як "Байден захистив Україну від Путіна" – "Штайнмаєром"

 

Американський та російський очільники вирішили реанімувати для Києва ту саму формулу, майже списану в минуле. Але в Україні чомусь щиро переконані, що недавній телефонний дзвінок з Білого дому до Кремля це демонстрація американської сили у захисті наших інтересів”. Еге ж – і корови літають, “низенько-низенько“.

Псакі вам у вічі, поведені на Байдені пані та панове: котрий день спостерігаю ейфорію в україномовному сегменті соцмереж на тему чергової “глибокої стурбованості” американського керівника нашими справами на Сході. (Дж.Псакі – речниця Білого дому). Щасливі коментарі українських, даруйте на слові, експертів,  після того, як двоє старіючих гравців – Байдені і Путін –  поговорили телефоном, серед іншого, про Донбас. Не лише про нього, й Україна не була головною темою розмови. Ta для наших ці недрібниці – дурня, стався напад шаленого оптимізму. Дарма, що нічим не виправданого. “Америка нас захистить!”, “Байден-Бандероподібний, пуйла поставив на місце!”, “загрозу повномасштабної військової агресії усунено!“ та інші, трохи не переможні, реляції. Хильнемо оковитої на радощах, чи як? Будьмо, гей.

Хоч жодних, від слова “зовсім”, гарантій Вашингтона Києву не прозвучало ні під час цього телефонного спілкування, ні раніше. І в даному випадку зовсім не блажен, хто вірує, надто,  американським “демократам” при владі. Бо відомо, чим закінчувалася для України їхня “рішуча підтримка”. Останнього разу, коли за Обами –  анексією Криму.

Але ж в Україні не просто вірують! Також видають бажане за дійсне. Дипломат Павло Клімкін пише у себе на Фейсбуці, що “Байден почав розмовляти з Путіним з позиції сили… Байден чітко сказав, ким його вважає”.

Cерйозно? Де саме? Ні на сайті Білого дому, ні російського МІДа й слова нема, яке бодай трохи скидалося б на “силу” Джо чи інше “чітко“.  Дивимося ближче: бла-бла-бла, США будуть “твердими щодо своїх національних інтересів”,  угу, “необхідність вести стратегічний діалог”, ага… Ще трохи бу-бу-бу про кібератаки росіян… Де тут про Україну, агов? Ось, нарешті, наприкінці тексту: “Байден наголосив про непохитність позиції США щодо територіальної цілісності України… озвучив стурбованість (авжеж, хто б сумнівався! – ред.) щодо раптового військового нарощування… на українських кордонах і закликав Росію до зменшення напруженості”. Це все, що на українську тему.

Тобто – заяложені протокольні штампи, нічого нового, тим більше – грізного.  Чи, може, десь між рядками причаїлися натяки –  США дуже ускладнять  Москві життя, коли та ще більше зазіхне на нашу територіальну цілісність? Але ж ніде тих натяків нема!

Джо також запропонував Владіміру зустрітися десь у третій країні. Щодо цього теж спостерігала чимало українських нетримань радощів – мовляв, буде тиснути на Путіна, щоб до нас не пхався. Так, ніби вже відомо і про місце зустрічі, і її порядок денний. Хоч насправді – ні того, ні іншого. В Кремлі пропозицію спустили на гальмах, не факт, що взагалі відбудеться зустріч. А навіть, якщо – хто вам сказав, що говоритимуть про нас? Та ще й так, як нам би хотілося?

До речі, ще дві російські армії днями перекинули “на западную граніцу” РФ. А невдовзі після дзвінка з’явилося повідомлення Associated Press, що вже скасовано  місію двох американських військових кораблів. Вони мали би  плавати в Чорному морі “на зло російскому сосєду”, але вже не будуть. З приводу чого військові не лише в Україні “висловлюють подив і стурбованість” – якщо користуватися лексикою Білого дому. Згадана тут російська активність і “задній хід” морем нікого не хвилюють, “експерти”-оптимісти?

Тепер давайте порівняємо “розмову” про Україну з висловлюванням держсекретаря Ентоні Блінкена щодо загострення в іншій неспокійній точці планети, а саме – на китайсько-тайваньському кордоні. Де у повітряному та водяному просторі дуже почастішала небажана китайська присутність – то розвідувальні літаки підлетять надто близько, то підпливуть кораблі. Отже, Блінкен: “Наша адміністрація цілеспрямована щодо забезпечення можливості Тайваню захищатися. Це буде серйозною помилкою для будь-кого, хто намагатиметься змінити існуючий статус кво силоміць”.   

Відчуваєте різницю? Без шмарклів “стурбованості“, як про Україну, зате й без жодних політесів – cпробуйте рипнутися проти Тайваню, пошкодуєте. Китай, нагадаю, як і Росія, має ядерну зброю, однак щодо першого Вашингтон рішучих слів не пошкодував. Гм?…

Втім, не лише на тайваньському тлі наші справи в контексті американсько-російських балачок виглядають, м’яко кажучи, понуро. Туманність формулювань  про суть діалогу Байден-Путін спонукає до роздумів. Про те, чого нам не сказали, але навряд чи оминули під час телефонного дзвінка. Відбувся же він добряче після того, як Москва, роздратована небажанням Києва йти на подальші поступки, почала стягувати війська. Або ж казати вже трохи не прямим текстом:  хочемо, щоб в “Д/ЛНР” все відбувалося за нашими правилами, інакше…

Ті правила, як відомо, детально – й вкрай небезпечно для України! – прописані в уже згадуваній формулі Штаймаєра. Про яку вже й забули, було. Хоч саме про необхідність її виконання – теж забули? – говорив українцям раніше Джо Байден, коли приїжджав до Києва і виступав у Верховній Раді, в 2015му, задовго до свого президенства. Коло замкнулося.

А ось що сказали в Кремлі вже наступного дня після розмови: “Під час обміну думками щодо внутрішгьої української кризи  Путін виклав підходи стосовно політичного врегулювання, які базуються на мінському комплексі заходів” – як повідомляють на сайті RT.

Побажаймо ж успіхів тому, хто шукатиме хрестоматійні 10 розбіжностей між “мінським комплексом” і формулою Штайнмаєра. Бо шукати доведеться довго.

Тож дзвінок до Кремля – це не тільки спроба Джо хоч якось зберегти імідж США як гаранта безпеки у світі, але й банальні в своєму цинізмі домовленості за спиною України щодо її подальшої долі. Тільки ось вкрай наївно сподіватися, що бодай один з учасників розмови українською долею хоч трохи переймався. Забудьте.

А про розмову тих двох згадайте ближче до 21-го квітня. Чому саме ця дата? Бо на неї заплановане звернення Путіна до російського Фєдєрального собранія. Під час якого, вже традиційно, диктатор озвучує чергове закручування гайок. Минулорічне, наприклад, стосувалося змін до конституції, які перетворили російське президентство на пожиттєву монархію. Ще одне “обращєніє”, раніше, в 2014му, теж запам’яталося – було на тему “приєднання“ Криму до РФ.  Яким буде звернення 2021го в контексті українського питання, почуємо вже скоро.

 

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: https://cnn.com