“Що таке та ваша Україна?!”

 

Або як перші буковинці в Канаді стали православними прихожанамі – дорожні нотатки Усті Стефанчук

Мабуть, розповім сьогодні найсумнішу історію, яка сталася зі мною в процесі подорожей церквами ранніх українських емігрантів в Канаді (чи пак тими, які творилися нашими земляками, не завжди свідомими свого походження).

Прикрий досвід, який, проте, став причиною і спонукою шукати і досліджувати далі.

В пошуках церкви, яку нам так і не вдалося наразі знайти, ми блукали запиленими неіснуючими на жодних мапах сільськими дорогами Альберти. Довкола були лише покинені, захаращені ферми – єдині свідки життя, яке вирувало тут колись. На небосхилі блиснуло щось церквоподібне. Побачивши напис “ Shishkovtzi”, я мало не загорланила від щастя. І хоч то була не та церква, яку ми шукали, результат виявився досить цікавий.

В церкві мені одразу впало у вічі, що, попри досить нове оздоблення, деякі елементи інтер’єру дуже старі (ймовірно, привезені ще зі Старого Краю). Поки я розглядала дерев’яні різьблені хрести, позаду почалася розмова. Вийшов чоловік і досить невдоволено спитав, що ми тут робимо. Виявилося, що це російська православна церква (і як я не зауважила таблички при вході?!), а більшість членів громади походять з Буковини.

Я така: “О, тобто, українці?!” Він такий: “Ні, буковинці! Тоді ще не було України.” Поки я вдихнула, щоб поставити ще мільйон запитань, вийшов батюшка. Сам з Дніпропетровська, вчив богослов’я в Бєлгороді (доволі недавно, судячи з густоти і довжини бороди), з виглядом, ніби щойно зійшов з ікони “Ісус – добрий пастир” почав нам розповідати, що всі українські православні – нелегітимні, бо не мають патріархату, а ми, тобто, греко-католики – взагалі жалюгідні загублені душі і “розкольники”. “І що таке та ваша Україна?!!”

На тому і розійшлися, точніше, нас попросили покинути цей дім Божий. Найсумніше було, що оце таке проповідується нащадкам перших поселенців-українців, але ще більш сумно, що вони це приймають за чисту монету. Знаєте, що парадоксально? Той чоловік – захисник буковинської ідентичності, який нас першим зустрів в церкві, виявився сином одного знаного українського юриста, народженого на “фармах”! Тобто тутешнього, який якраз був дуже навіть свідомий свого походження і позиціонував себе всюди українцем. Може, спрацював ефект маятника, хто зна.

Що стосується парафії, то вона отримала свою назву від рідного села перших поселенців (село Шишківці тепер Кіцманського р-ну Чернівецької області), які переїхали до Канади в ранніх 1890-их рр. Надибала в Інеті історію села, там є також цікавий факт, що незначна кількість селян, заробивши грошей, повернулися домів. Проте, більшість таки залишилися на поселенні, покинувши в Україні сім’ї з дітьми, що є цікавим пазлом до розуміння загального контексту життя переселенців.

Будівництво ж церкви Успіння Пресвятої Богородиці бере початок з 1903 року, коли громада постарала клапоть землі для цієї потреби. На початку 1950-их років, у зв’язку із розширенням парафії, було розпочато будівництво нової церкви (на фото), натомість, оригінальна стала частиною історичного музею-скансена в Шандро.

А ось хто були серед засновників парафії (водночас і першими українськими поселенцями в околиці):

Григорій і Марія Грегірчук

Никола і Домка Гринюк

Демян і Анна Панчук

Михайло і Анна Сорочак

Петро і Калина Терентюк

Іван і Магдалина Гулей

Онуфрій і Параска Ткачук

Метро і Ева Танасійчук

____________________

Кому цікаво дізнатися більше про різні аспекти історії і пригоди українців в Канаді, запрошую долучатися

https://www.facebook.com/groups/36857114782892

 

Устя Стефанчук, (Ustia Stefanchuk), м. Едмонтон, Канада

Фото: найстарішої української церкви в Канаді, Святого Михайла в Манітобі – https://risu.ua/