Українець з Америки, який підняв прапор перемоги в Другій світовій – Михайло Стренк

 

День 9 травня – і вже традиційний пафос північного сусіда, в тім числі, й на тему фото красного знамєні над рейхстагом. Попри те, що справжня історія відомої пропагандистської світлини має мало спільного з патетикою – бо це була прозаїчна постановка. Та зараз не  про неї, а про інше епічне фото (вгорі) й іншого героя на ньому, етнічного українця.

Про цього солдата на його історичній батьківшині почали згадувати лише недавно. Хоч це завдяки йому, Михайлові (Майклу) Стренку, встановили стяг ще однієї воюючої держави, США – на горi Сурібачі. Але важливість американського державного символа саме там і саме того моменту війни була, без перебільшень, історичною. Вона означала поразку Японії, союзника фашистів у Другій світовій війні. Недарма за той ніби й незначний шматок суші, острів вулканічного походження на південь від Іводзіми, велися запеклі бої. Відтак фото шести морських піхотинців зі смугасто-зоряним прапором облетіло весь світ, його автор, Джо Розенталь, отримав Пулітцерівську премію.

А Михайло через лічені дні після героїчного чину 23 лютого 1945  – смертельний снаряд. За гіркою іронією долі той прилетів від своїх, ненавмисне… Стренк опинився на лінії вогню і загинув під час битви за Іводзіму, мав неповних 25 років. Йому судилося стати однією з ікон американської участі у Другій світовій.

Про морпіхів на Сурібачі зняв художнє кіно Клінт Іствуд (“Прапори наших батьків”), роль Майкла зіграв канадський актор Баррі Пеппер. Документальну стрічку створили в Словаччині, звідки свого часу емігрували до Америки Михайлові батьки.

В Україні?… Є низка лаконічних статтей на сайтах різного калібру, які, щоправда, переважно тільки дублюють текст англійською про Стренка з Вікіпедії. Також не без ложки дьогтю – на одному з ресурсів автор кривився, що, мовляв, “нема чого ліпити українського героя із заокеанського Майка”. Бо його родина, бачте, вважала себе “русинами”, то який же з нього “наш’? Хоч саме так називали себе українці в ХІХ столітті, на заході України – навіть до середини ХХ ст. Василь Стренк та Марта Грофікова, Михайлові батьки, теж не були винятками.

І вельми символічно, що саме з іменем молодого Стренка асоціюється, серед інших, боротьба вільного світу з фашизмом. Українця всього з другого покоління емігрантів, вдячних своїй другій батьківщині. Бо народився Майкл не в США, а в словацькій Ярабіні, і став втіленням американської мрії. Мешканець провінційного шахтарського містечка в Пенсильванії виріс у професійного військового, героя війни, патріота.

Про нього пам’ятають, що був лідером ще з дитячих років і таким же залишався до останніх днів. Побратими розповідали, що  любив повторювати: “Йдіть за мною, хлопці, і я поверну вас живими матерям”.

Тим часом, однополчанин Айра Хейс, який теж був на горі Сурібачі, мав про Михайла свою історію, особисту. Індіанець за походженням, Айра часто був об’єктом расистських кпин інших морпіхів. Та після того, як розповів про це сержантові Стренку, всі насмішки припинилися.

 

День, що увійшов не тільки в американську історію, описаний вже чимало. Як перше знамено, підняте над Сурібачі, виявилося надто малим і непомітним. Тож командування вирішило, що потрібне більше, аби було краще видно здаля. Капітан Северенс призначив Михайла керувати завданням.

Марія Перо, сестра героя, ділилася споминами, що розповідали братові друзі: “Полотнище ніс на собі, сховав під сорочкою. Коли наблизилися до гори, з’ясувалося, що флагшток  ще треба знайти. Відшукали. Майкл тоді сказав просто, ніби йшлося про щось буденне: “Ходімо, хлопці, піднімемо того прапора”.

З гори спустився, без перебільшень, світовою зіркою – завдяки неймовірному фотокадрові Джо Розенталя.

Але війна все ще продовжувалася, і першого дня весни 1945-го сержант Стренк зустрів на полі битви свою смерть. Михайло та його загін рухалися на північ. Бої були важкими, і японські, і американські сили зазнавали значних втрат. 1 березня стрілецький загін Стренка потрапив під сильний обстріл, від нього сховалися в укриття. Поки складали план нападу, вступила артилерія з американського боку. Фатальна. Про загибель Стренка в західних джерелах повідомляють так: “Снаряд, який вбив [Майкла], майже напевно був вистрілений з офшору американським кораблем”.

Того ж дня, кількома годинами пізніше, загинули ще двоє, хто піднімали прапор на Сурібачі – Харлон Блок та Френк Сауслі.

…Коли працівник служби Western Union прийшов на поріг рідного дому Стренка у Френклінборо з жовтим листком паперу в руці, мама Марта не могла змусити себе його прочитати. Її молодший син Петро служив на Тихоокеанському флоті, старший Михайло – морпіх, про котрого з двох – страшна новина? Попросила службовця прочитати повідомлення, він погодився, хоч це й суперечило політиці його компанії. Отже, Михайло…

Мартине волосся стало повністю білим протягом кількох місяців після смерті сина. А до того було темним, без жодної сивої нитки.

Перепоховання Майкла на Арлінгтонському цвинтарі, місці спочинку найвидатніших людей Америки, відбулося 13 січня 1949го. І лише через 53 роки після смерті, в 2008-му, він офіційно отримав документи громадянина США – посмертно, були вручені сестрі Марії.

В 1935-му, коли прибув до Америки з батьками, Михайла записали громадянином автоматично, але жодних документів про це видано не було. Та, врешті, американська держава визнала українця своїм  остаточно й формально.

https://strank.org/sgt-michael-strank/, https://apnews.com/article/499c08278fd64ec9b3a6061105002c7d

 

Global Village

Фото: Sgt Mike Strank US Marine, https://strank.org/