“Мир, жуйка, Путін”. Україна? Не питання

 

Саміт президентів США та РФ у Женеві: “Північний потік-2 навіть не обговорювали. Про досягнення миру на Донбасі згадали, але в пропонованому Кремлем форматі, мінських домовленостей. Решта все, чарівна маркізо, чудово – тільки не для нас.

Підсумки зустрічі Байден-Путін: тривала менше замість раніше запланованих п’яти-шести годин, і це симптоматично. Вирішили не марнувати зайве часу на те, що було домовлено заздалегідь. Або, коли в перекладі непротокольною мовою – виторгувано між двома гравцями, коштом гравців меншого калібру, як-от України. Тому – без інтриги,  як і передбачалося, інтереси нашої держави залишили за кадром порядку денного. Замість їхнього обговорення – обмін дипломатичними чемностями двох посадових пенсіонерів і без натяків про хоч якісь безпекові гарантії Києву. Та й не лише безпекові.

Один старіючий лідер, по суті, дав картбланш іншому старіючому, але здоровішому й нахабнішому. Агресора не тільки не покарали, але й не зважилися казати про хоч якісь покарання. За цинічні й постійні порушення міжнародного законодавства. Вже не згадуючи про елементарні етичні засади співіснування на планеті.

В глобальному контексті – “злили” не тільки Україну, але й створили загрозу європейській енергетичній системі. І надіслали світові вельми невтішний месидж: демократія, права людини, а держави – на суверенітет і територіальну недоторканість – це всього лише слова для наївних. Ними можна (і варто!) маніпулювати. Надто, коли на карті – гіперприбутки, від все того ж газогону.

Про що саме говорили двоє, більше інформації надійшло від росіян – що теж знаково. Байденовий звіт для преси на тлі Путінського виглядав майже “ностальгійно”, викликаючи спогади про ніякe мимрення на трибуні радянського генсека Брежнєва. Тож у Женеві диктатор Путін, як не парадоксально, справляв враження навіть більшого демократа, ніж керівник держави, світового флагмана демократії, Байден. Перший був конкретним і навіть подекуди красномовним, на спілкування з журналістами витратив нецілу годину. Другий – аж надто стриманим і безбарвним, збувся медійників всього за 20 хвилин.

Але справа, звичайно, не в тому, що на Владіміра раптом зійшло осяяння, а в банальній “домашній заготовці”: російський очільник просто озвучив розписані заздалегідь відповіді на незручні запитання, як про переслідування російських опозиціонерів. І впорався із завданням без очевидних зусиль. Незручніших запитань недопустили, вочевидь, дбаючи про іміджевий комфорт президентів.

Тому даремно тамували подих українці, слухаючи пресконференції Путіна та Байдена, і сподіваючись, що ось-ось, зараз, Джо вріже Владіміру правду про добудову “Північного потоку-2”. І про те, як та добудова поховає українську економіку. Не врізав, не згадав, теми потоку делікатно не чіпали – ні зверхники, ні журналісти.

 

Як минулося і без обіцяних раніше санкцій проти РФ, ви про що?!

Епітафію ж, тим часом, можна писати не лише нашій економіці, але і євроатлантичним надіям. Напередодні Байден про ймовірне членство України в НАТО висловився у дусі “хай спершу корупцію подолають, а потім просяться”. Повчання українцям виглядало доволі пікантним, якщо згадати недавні корупційні оборудки родини Байденів у нашій “Бурізмі”. Відповідальності за них у США Джозефові та “джуніору”-Хантеру вдалося уникнути тільки завдяки “воцерковленню” його батька в Білому домі.

Путін же без жодних політесів заявив, що наш вступ до альянсу – це “перетнути червону лінію”, Росія категорично проти, крапка. Трьох крапок замість неї у ближчому майбутньому точно не буде. Як вже озвучили американські ЗМІ, шлагбаум для України був однією з умов, щоб зустріч Байдена з Путіним взагалі відбулася. Джо свого московського колегу не розчарував.  

Все той же російський наратив домінував і в темі Донбасу. Путін: рухайтеся мінським шляхом.  Або ж зробіть собі “оздоровче щеплення” онкологією: інтегруйте політичну систему так званої “днр” в українську, проведіть там вибори і відновіть кордон з РФ – лише в такій послідовності, нас інакше не влаштовує.

Комусь ще цікаво, що влаштовує Україну? І чому в Женеві й слова не прозвучало від нашого, стратегічного, гм, партнера щодо роздачі російських паспортів на Донбасі, окупації Криму, недавнього стягування російських військ на нашому східному кордоні? Отакенний слон вперто ліз у вічі, але Байден, уникаючи будь-яких деталей, обмежився добряче заяложеним про “непохитну підтримку США суверенітету і територіальної цілісності України”. І тут же дав зрозуміти, що та підтримка – дуже навіть “похитна”: “Ми домовилися продовжувати дипломатичні зусилля у рамках мінських домовленостей”. Коло замкнулося.

А  домовленості, котрі не мінські, такі: пообіцяли один одному відновити посольства, закриті за часів адміністрації Д. Трампа. Співпрацювати в галузі кібер- і кліматичної безпеки (без коментарів).

Байден також отримав від Путіна кілька компліментів, як-от, що той – “людина високих моральних чеснот, виважений і професійний, ми з ним говоримо однією мовою”. Джо у відповідь: “Наш діалог був позитивним”.

Що ніхто з присутніх не вигукнув при цьому “гірко!” – як належало б у весільному контексті – мабуть, варто списати на  прорахунки підготовчої команди саміту.

Втім, жарти – жартами, але реакція ЗМІ на підсумки зустрічі доволі промовиста. Наприклад, орієнтовані на американських лівих (“демократів”) CNN і Ko  дружно проспівали осанну “розморожуванню стосунків двох світових лідерів” . Не дуже приховуючи, що такому “підвищенню градусу” посприяло невеличке українське аутодафе. Відверта, далі нікуди, цитата Фаріда Захарії, редактора Newsweek International та автора колонок для The New York Times: “Україна – це вже в минулому, а зараз головне – кібератаки”.

Щодо останніх, то варто, мабуть розуміти й так – американські компанії, лояльні до Байденів, можуть після Женеви спати спокійно, їх російські хакери тепер не зачеплять. А решта хай не нарікають, таке життя, геополітичне.

Українські ж ЗМІ, вірні традиції бачити те, чого нема й не було, вкотре потішилися, що “Байден Росії нас образити не дасть” .

Жорстоко не блажен, хто так вірує. А потяг вже пішов, без України. І їй ще належить, в тім числі й кишенями своїх громадян, відчути всі наслідки зустрічі “друзів Джо та Владіміра”. А також життями, знову втраченими на війні на Сході.

 

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: https://reuters.com, https://correspondent.net