“Відчуваємо всю підлість правоохоронців” – родичі загиблих військових, “небойові втрати”

 

Їхні смерті оголосили самогубствами, а розслідування спустили на гальмах

Голові громадської ради при Міністерстві оборони України  Дмитренка Віталія Сергійовича

Звернення 

Сімей загиблих військовослужбовців 

Ми – родичі загиблих військовослужбовців: Дмитренко В.С., Блудова О.М., Титаренко М.М., Тимофєєва В.М., Нечипорук Н.В., Хукало Н.Д., Сазонова Н.Я., Лещенко О.В., Зима К.Б., Полежай Н.І., Ткачук О.А., Петрик В.М., Кіба А.Л., Назаренко Н.О., Кирилевич Н.А., Хомань Н.В., Анісімова В.А., Міщенко Н.В. відчули на собі всю несправедливість та підлість правоохоронних органів –  міністерства внутрішніх справ та міністерства оборони України.

Саме там проходили службу близькі нам люди, наші родичі. Чесно і сумлінно виконували свій обов’язок зі збереження територіальної цілісності та незалежності України.  Багато з них пішли служити добровільно, коли почалася війна, та на виконання бойових завдань в зону проведення АТО (ООС).

Проте, їм не судилося повернутися живими додому. Їх убили, і це не була ворожа куля окупантів. Бо причини смерті – це байдужість, відсутність відповідальності офіцерського складу перед підлеглими, законом і совістю, покривання злочинів, залякування, принизливі накази, цькування непокірних, утиски, переведення. Та багато інших способів розправи з тими, які критикували керівництво чи сумнівалися в його діях. 

Вбивства наших рідних керівники підрозділів цинічно списують на самогубства. З моменту загибелі відбуваються неймовірні речі. Нам кажуть, що рідні вбили себе самі або застрелилися через необережне поводження зі зброєю –  без будь-яких пояснень.

Відтак керівники підрозділів, частин, де сталися трагедії, починають нас уникати, вигадують для цього різні причини. Такий підрозділ, де сталася загибель, відправляють в зону проведення АТО (ООС). Нас же намагаються переконати, що рідні наклали на себе руки, інші версії та докази їх не цікавлять.

Тим часом, керівники  збирають  інформацію , яка б підтверджувала факт “самогубства”.

Здавалося б, проведуть службове  розслідування, з’ясують та покарають винних. Але комісії, створені з цією метою, жодним чином не намагаються зв’язатися з родинами загиблих, акти службових розслідувань ми отримуємо  ще до їхнього завершення. 

В  цих актах є певні пункти. Наприклад, пишуть, що  нещасливий випадок стався в період проходження служби і “не пов’язаний з виконанням службових обов’язків”. Або через “порушення заходів безпеки в стані алкогольного сп’яніння”, “причиною загибелі виявилася низька нервово-психологічна стійкість військовослужбовця”, “самогубство”.  Факти, які заперечують все перелічене просто ігнорують.  

Наведу приклади  подібних записів: 1. “Помер внаслідок відкритої черепно-мозкової травми  з переломом кісток черепа та крововиливами над і під оболонку та речовину головного мозку, клінічний перебіг якої ускладнився набряком головного мозку”.

Знайшли  солдата, лежав на підлозі, нічого відповісти не міг. Посадили у машину, щоб встановити ступінь його алкогольного сп’яніння у лікарні. Коли сказали виходити з машини, то  не зміг самостійно вийти. Лікар приймального відділення наказав покласти під крапельницю. Також повідомив, що через годину або дві солдата можна буде забрати, бо його стан повинен покращитись. Потім солдата доправили до іншої лікарні, там діагноз –  ЧМТ головного мозку, гематома перетуральної  області, кома, стан тяжкий.

 

Під час дослідження трупа виявлено ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, що виникла прижиттєво за деякий час до настання смерті. Від дії тупого твердого предмета, предметів або ударів, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження та перебувають у прямому причинному зв’язку з настанням смерті. Судово-токсикологічне дослідження крові з тіла спиртів не виявило.

2. Інший випадок. Під час вечері у солдата з кишені випав магазин до пістолета, інша солдат поклала його до своєї кишені. Також випав пістолет, інша солдат підняла його і сховала в кишеню.Військовослужбовець зброю не здавав, записи відсутні.  

Почули коротку чергу (приблизно два постріли). На потиличній стороні черепа вбитого були два вхідні отвори.

Треба взяти до уваги , що 2018 року солдат була визнана  винною у вчиненні адміністративного правопорушення. Крім того,  проходила  лікування в клініці військово-медичного клінічного центру Північного регіону.

Коли пролунав постріл, військовослужбовці не звернули уваги та продовжували займатися своїми справами. Лише згодом інші побачили, що солдат лежав з пораненням в області підборіддя, автомат перебував на  ньому, стволом у напрямку голови.

Детальніше про подібні випадки можна дізнатися з копій актів службового розслідування та інших документів. Родичі загиблих намагаються скасувати  більшість таких актів у суді. Зазвичай, суд визнає нашу правоту.

Тим часом, навіть у висновках розслідування комісій є свідчення про нестатутні відносини в підрозділах, де проходили службу загиблі. Методи, які застосовує офіцерський склад, важко назвати законними. Бувають випадки, коли офіцери стріляють у своїх підлеглих, і їм лише дивом вдається уникнути поранення або смерті. Командування на подібне не реагує.

Як  бачимо, керівництво міністерства внутрішніх справ та міністерства оборони України лише покриває своїх та всіляко заперечує проблеми нестатутних відносин. А також факти знущань та вбивств військовослужбовців іншими військовими, в т.ч. й офіцерами. У всьому звинувачують загиблого, відмовляючись провести повне, неупереджене та об’єктивне розслідування.  

Здавалося б, що встановити  істину допоможе відкрите кримінальне провадження з ч.1 ст. 115 КК України,  яке буде проводити Національна поліція України, і досудове розслідування розкладе крапки над “і”.  Проте, як показує практика, щойно слідчі беруться за злочини, пов’язані з військовослужбовцями, починається справжня фантастика.

Вже відтак діяльність слідчих починає розслідувати Державне бюро розслідувань – за нашими заявами на слідчих поліції.  Бо кримінальні провадження вони перекваліфіковують у “самогубства”, а досудові розслідування спрямовується так, щоб у будь-який спосіб та будь-якими методами зібрати докази про “факт самогубства”. Докази, які спростовують це, не беруться до уваги. Їх, трапляється, знищують і самі слідчі.

Деякі кримінальні провадження тривають більше семи років через постійні зміни слідчих, які в прямому сенсі саботують кримінальне провадження. Численні скарги не мають результату через відсутність в управліннях поліції достатньої кількості слідчих. 

Ми перебуваємо в безвиході. Нам самотужки доводиться вести досудове розслідування, призначати відповідні експертизи, направляти клопотання про проведення слідчих(розшукових) дій. В багатьох випадках отримуємо відмову, тому доводиться оскаржувати бездіяльність слідчого в судовому порядку.  Це  займає тривалий час і навіть, якщо суд визнає бездіяльність слідчих та зобов’язує їх провести певні дії, вони не дуже поспішають це виконувати або виконують не в повному обсязі.

Такий стан справ є неприпустимим. Не лише з точки зору законодавста, але й людяності.

 

Віталій Дмитренко, Житомирська обл.

Фото: https://www.unian.ua/