”Де закатували тисячі жертв, будують розважальні комплекси”

 

Досі мовчить історична память. Але військові злочини мусять бути покарані і не забуті,щоб  уникнути їх повторення.

До них не можна приліпити штамп локальної історії,бо вони належать  історії глобальній. Це – урок, який треба вивчити, аксіома, яку треба прийняти як метод. Злочини окупаційної влади на Донбасі мають той самий почерк, що й злочини енкаведистів у червні 1941 року, коли в Галичині було замордовано десятки тисяч українців і поляків: членів ”Просвіти”, вчителів, лікарів, адвокатів, науковців, священиків. Всього лише за кілька днів.

Як і тепер, тіла закопували, вкидали в шахти, топили, щоб  приховати злочини. Суспільство не вивчило уроку. Ті самі методи розправи і та сама наївність, що сусіди не донесуть, що окупанти виявлять гуманність. Минуло понад двадцять років Незалежності України, і досі не проведено ексгумації в урочищі Саліна, не встановлено  меншої частини імен людей, яких вбивали просто  дерев’яними молотами для трамбування солі і вкидали в соляні шахти на околиці Добромиля.

Бо пам’ять – це не лише каплиці та молебні чи впорядкування масових поховань. Це – дослідницька робота задля створення в майбутньому  Міжнародного трибуналу над злочинами комуністичного режиму. Золото партії фінансує досі лівацькі фонди по всьому світі, терористичні угрупування, тоталітарні режими, використовується для підкупу європейських політиків та чиновників  з міжнародних організацій. Підлість і ницість  наших сучасників щодо  мільйонів невинно загублених жертв вражає, як і кількість тих, хто за гроші фальсифікує історію.

Не менше вражає і байдужість, бо масова культура країни –окупанта  відбила мізки не лише старшому поколінню, але й народженим у незалежній Україні. Активістів громадських рухів піддають обструкції, або  просто оминають. Ну й що, що хтось хоче побудувати на львівській Цитаделі житлові будинки, вигортаючи бульдозером останки тисяч неідентифікованих жертв? Зате яка користь місцевій владі, які відкати! Може, й посполитим щось перепаде у вигляді робочих місць. Щоправда, почався скандал, процес призупинили.

Але десь у Дрогобичі  на місці бійні будують ресторан, розважальний комплекс, а  на місці Саліни планують зробити санаторій, бо там вода цілюща, а місцеві мародери розбирають катівні на цеглу, бо нема роботи. Та й у 50-іроки там був уже санаторій. Скільки ж робочих місць з’явилося б! Тому й історичну пам’ять намагаються  зам’яти, принизити,  бо вигода переважує  біль. Чи було знято хоча б один  документальний фільм про Саліну, про розстріли в Броницькому лісі і Раві Руській? І чи показав би його ”Перший національний”? Дивіться Шустера і ”Шоу холостяків”. І День перемоги на ”Інтері”. І мрійте про ”жорстких менеджерів” штибу Сталіна й Чаушеску.

Місто Соколів поблизу Стрия було знищено за 5 років у Другу світову війну. Невже не можна було поставити за 26 років  бодай каменя з пам’ятним написом на пустирі? Хай би водії проїжджали і читали. Бодай щось, бо тема трагедії Соколіва  абсолютно не досліджена. Погугліть – я кажу правду. Нікому  це не потрібно. Ні порядним стрийчанам, ні районній владі. Мешканці сусіднього села Великі Дідушичі знайшли на цвинтарі фігуру Мадонни,  яка  колись стояла в центрі Соколіва і поставили край дороги. Одна рука в неї відбита. Оце все, що залишилось від міста з 500-літньою історією. Ні словечка

Хто зна, як воно буде далі.Де мовчить історична пам’ять,там починають промовляти доноси і розстрільні списки.

http://pahutyak.com/

 

Галина Пагутяк, письменниця, м.Львів

Фото: https://www.bbc.com/