“Забутий історією європейський народ” – французький політик про українців 152 роки тому

 

Pутенці,  або “руси” (Russes) були поневолені в минулому столітті московитами… Московити є Тартар, як за своїм походженням, так і за своїми інстинктами, хоча і розмовляють однією з слов’янських мов, якою є російська” – Казимир Делямар.

Цей діяч (1797-1870) –  фігура у нас досить невідома, але важлива. Згаданий французький політик, власник банку, сенатор, редактор впливового журналу “La Patrie” і близький друг французького імператора Наполеона III  прославився тим, що вніс до французького сенату петицію в українській справі. Пізніше видав її за назвою “Забутий історією п’ятнадцятимільйонний європейський народ”. У ній першим з іноземців звернув увагу на повністю сфальсифікований зміст історії Російської Імперії, яка викладалася на той момент в школах і ліцеях Франції. Отже,

“Петиція до Сенату Імперії з вимогою реформувати викладання історії”

“Пане голово, панове сенатори.

Існує величезна імперія, що простягається на пів Європи і третину Азії, яка загрожує одночасно Австрії, Туреччини, Персії, Індії та Китаю. Цією Імперією, яка постійно збільшується, є Російська Імперія.

Російська Імперія складається з мозаїки народів, більшість з яких страждає від гніту, і була вона сформована шляхом завоювання одним з цих народів всіх інших.

Московити – народ-завойовник, а що стосується інших народів, то перелік їх був би нескінченним, тому обмежимося тим, що назвемо рутенів, литовців і поляків, про яких піде мова в цій петиції.

У Франції ми робимо серйозну за своїми наслідками помилку, вважаючи, що Російська Імперія є єдиним цілим. Навпаки, багатоманітність є її правилом. І ця багатоманітність випливає навіть з актів діяльності її уряду.

Коли Росія вступає у відносини з Європою, то стверджує, що вона є Слов’янською і навіть Європейським державою, а її суверен величає себе “Імператором Росії”.

Коли ж вона звертається до Азії, каже, що Росія – “Туранська країна”, і є тартарською і азійською, і її автократ називає себе “Білим царем”.

Звідки ж така нещирість?

Причина такої нещирості в тому, що в Російській Імперії зустрічаються одночасно слов’янські народи з боку Європи і туранські народи з боку Азії, а також в тому, що по обидва боки від Росії в абсолютно протилежних напрямках залишаються ще не завойовані Росією як слов’янські, так і туранські народи. А так як кожному з них треба представитися братом, для того щоб втертися в довіру, Росія і простягає їм свою руку дружби.

Але де саме в цій імперії проходить лінія розділу між цими двома протилежними елементами, тобто лінія, яка відокремлює європейську цивілізацію від азійської цивілізації? З якого боку ця лінія ставить московитів, народ, який заснував імперію і керує нею?

Словом, ким є московити – слов’янами чи туранцями?

Петербурзький уряд зацікавлений в тому, щоб московитів вважали слов’янами, а тому проводить в цьому напрямку цілу наукову кампанію, використовуючи науку, яка є потужною політичною зброєю в руках Імперії.

Саме тому європейські вчені розділилися: деякі з них, ошукані вмілим набором історичної брехні, схиляються до ідеї слов’янізму московитів, інші ж, навпаки, вважають, що московити є Тартар, як за своїм походженням, так і за своїми інстинктами, хоча і розмовляють однією з слов’янських мов, якою є російська.

Політичні наслідки цієї наукової полеміки важливі – якщо московити не є слов’янами, і, якщо їхня цивілізація і звичаї істотно відрізняються від звичаїв слов’ян, ними завойованих, то за законом вони втрачають будь-яке право на свої володіння, оскільки в цьому випадку вони стають поневолювачами слов’ян.

Ставка цієї дискусії, як бачимо, дуже велика, тому зрозуміло, чому російська історична наука гарячково шукає зручні їй відповіді. Але уважне вивчення історії народів, які розмовляють слов’янськими мовами, зможе нам дати правильну відповідь, тому що дозволить чітко розмежувати їх.

Однак, ось уже десять років, як це вивчення слов’янських народів повністю запущено, і для викладання історії в державних установах зовсім не використовуються дослідження прекрасних і видатних вчених, які відкрили в історичній науці цілий новий горизонт.

Таким чином, мета моєї заяви –  просити Сенат, щоб він своїм високим почином домігся включення до офіційної програми викладання історії в закладах середньої класичної освіти основних моментів з історії народів, які розмовляють слов’янськими мовами, і найбільш характерних для кожного з них.

Це доповнення має мати величезне значення, оскільки це змусило б університети та ліцеї відмовитися, від свого сьогоднішнього панславістського викладання історії, яке є наслідком штучного об’єднання під родовим іменем Русі (Russes) багатьох народів, що складають Російську імперію. Абсолютно так само як недавно Сенат відмовився, завдяки нашій ініціативі, від панславістського назви кафедри слов’янських мов і літератури в “Колеж де Франс”.

Так само як шість місяців тому ми публічно визнали Законодавчим корпусом чисельність народів, які розмовляють слов’янськими мовами; так само і сьогодні ми спробуємо переконати Сенат в необхідності перераховувати ці народи і відокремлювати їх один від одного в процесі викладання історії.

Вчора нами була визнана чисельність цих народів, і прийшов час розпочати їхній перелік.

Тому що безпідставне об’єднання в так звану спільність багатьох народів, які розмовляють слов’янською мовами, безпосередньо на руку панславізму, який є нічим іншим, як тим же штучним об’єднанням.

Зрештою, все це відбувається на наших очах. Ми спостерігаємо, як університетська освіта змішує два по суті різні народи з явно протилежними культурами та історичними традиціями.

Цими двома народами є московити і рутенці, змішані в загальній назві “руси” (Russes).

Живучи між Московією і, власне кажучи, Польщею, рутенці (українці), в яких одних раніше ставилися назви “руси” (Russes) і “русини” (Russiens), були поневолені в минулому столітті московитами, і народ завойовник сам на себе поширив ім’я поневоленого їм народу, насамперед для того, щоб надати собі уявні права на володіння ним.

Саме тому необхідно розуміти, що слова “руси” (Russes) і “московити”, які сьогодні видаються нам синонімами, насправді є абсолютно різними.

Що ця навмисна плутанина дозволила московитам поглинути навіть саму історію рутенів, немов пізній політичний акт здатний впливати на історію попередніх епох” – Казимир Делямар, 1869 р.

“Цей народ [русів] існує, має свою історію. Виживання у громадян України – в крові. Вони пізнали безліч бід, відведених людству, але зуміли вижити. Світова фінансова криза цьому підтвердження. Почуття впевненості корениться в розумінні однієї простої істини: якщо раптом щось трапиться ще – українці візьмуть в руки лопати, сапи та граблі, щоб вирощувати на своїх дачах картоплю і виживати в найбільш голодну зиму”, – так писав Казимир Делямар про українців в 1869 році.

 

Наталя Дзюбенко-Мейс (Наталя Дзюбенко-Мейс), письменниця, м.Київ

Facebook

Фото: https://www.ridivira.com/