Вакханалія "оздоровчого" "щастя"

 

Днями до мене дійшло, що я – не така, як решта “прогресивного людства”.

Тому воно мене цурається. А якщо без жартів – “вітаю”, пані та панове, суспільству успішно нав’язали новий поділ на “білих” та пухнастих і “чорних” та сяких-таких. Перші – вколені, другі – ні й не поспішають, вражі діти. Новітній расизм, поруч з яким “старий-добрий” класичний нервово курить. Завдяки свіжому в прірву летять і нормальне спілкування, і дружба, і звичайна людяність.

Деталі? – Нате. Кілька тижнів тому коліжанка (тепер з префіксом “екс”), місцева лідерка нашої українсько-польсько-білоруської та іншої слов’янської громади, кинула в онлайні оголошення: збираємося в мене, будемо святкувати просто так – що літо надворі і планетарній болячці, виглядає, скоро гаплик. Пишіть в коментах, хто яку страву з собою принесе. Щойно я зібралася застовбити пляцок з полуницями, як на пошту прилетіло від іншої панюсі. Між рядками в листі читалося, що почувається, сердешна, ніяково й по-дурному, але… “Ну, цей-во… Ти ж до Такої-то збираєшся, еге ж? Вона просила сказати, щоб приходили тільки в кого є хоч одна доза. Краще, звичайно, дві. Ми на Фейсі прочитали, доперли, що в тебе ще нема, сама розумієш… Нічого особистого. Але коли до суботи встигнеш вколотися, то можеш приходити! Всі наші будуть”.

Та які ви мені “наші” тепер?! Ніби вас, дівчата, не тільки продозували, а заодно й цеглою з даху приголубили. Хоч у тих, хто підсіли на голку сі-ен-енів, ще й не така симптоматика буває, напевне. І тут годі заперечувати, в т.ч. й офіційними даними – що навіть з двома порціями панацеї правовірні все одно підхоплювали, що не треба, і нагороджували цим інших. Як лише один з прикладів.

Але до біса з аргументами. Якого хвайзера хтось має за мене дбати – штрикати собі “щастя”, чи ні? І на основі ступеня моєї обколеності – від 0 до 2 – вирішувати про мою повноцінність, можливості соціалізації тощо? Мої здоров’я та як переймаюся про імунітет – не ваш клопіт. І не “доброго” дядька (тітки) з телевізора, і не чергових пропагандистів, і не магнатів з фармапрому. Це – лише моє, ок? А усім решта – зась.

(Для добродіїв, які це прочитавши, вже погнали строчити донос цукершвондерам: “пастой, паравоз, нє стучітє! Кальоса”. Зараз, наберу повітря побільше. То ось: “Заштрики панацеями  – це афігєнно класно! Ура! (Тричі, голосно). Від такого і шляк нікого не трафить, і зів’яла, було, потенція забуяє пишно, як лопухи на городі. Розтануть, мов кредити МВФ і наш ковідний фонд, зайві кг на дупі й боках. Ще й сам собою розгладиться целюліт – мабуть. В окремих випадках спостерігається висока кореляція впорскування з виграшем мільйона в лотерею та одруження з коронованою особою. Надто, коли вам – за 47 і незаймані. І так далі” .

А що? Треба ж часом робити людям щось приємне безкоштовно. І без жодних зобов’язань чи відповідальностей – як-от, коли папірець підписують перед тим, як… Ну, Ви зрозуміли. Тож мені хіба шкода?).  

Чи ще один приклад з тієї ж опери: сина знайомої, студента вишу, недавно відмовилися брати в спортивну секцію, поки не принесе документа про два рази. Хлопець розізлився, пішов до адвоката, обоє бажають влаштувати секції веселе життя – за дискримінацію. Одразу кажу, що справа, судячи із темпів зашкалюючої істерії в ЗМІ та не тільки – “вже! біжи! вштрикни собі!” – навряд чи виграшна, але “бєзумству храбрих пайом ми пєсню”. Ти, хлопче, щойно вступив до елітарного клубу небагатьох, що не бавляться в колективізацію власного організму. Тож вітаю в нашому добірному товаристві!

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: https://aif.ru/, http://www.izbrannoe.com/