“Вбивали молотами, топили у соляній ропі, шматували” – трагедія Саліни

 

Про один з найжахливіших злочинів радянського режиму, масове знищення екнаведистами українців та поляків у тюрмі Добромиля та поблизу соляної копальні Саліна (Львівщина). Перед тим, як Галичину захопили німці. Точна кількість жертв невідома, дослідники кажуть –  від 1000 до 3500.

 

Я чув, як ламаються кістки – повернення з могили

Енкаведисти увійшли до камери в’язниці, де сидів Михайло Моцьо. Наказали арештантам роздягнутись і вийти по двоє в коридор. Щойно двері зачинилися за Моцьом, відчув потужний удар у скроню, він злився із гуркотом пострілу. Кров залила обличчя, упав на підлогу. Був напівпритомним, але відчув, як кати схопили за ноги. Його потягли вниз, голова щоразу болісно вдарялася об сходи, і Михайло з усіх сил намагався не застогнати. Якби більшовики дізнались, що живий, одразу вбили б.

Кинули на подвір’ї в’язниці, один нахилився над Моцьом і сказав:”Етот готов”. Далі  жбурнули в яму, там шарами були складені інші жертви. Через певний час на хлопця почали падати тіла. Декотрі люди мали ознаки життя; Михайло намагався виповзти з-під липкої від крові і все ще рухливої гори. Втратив свідомість.

Отямився лише вночі, коли на тюремному дворі вже стихло, виповз на поверхню. Це стало можливим, бо в поспіху більшовики навіть не закопували братських могил своїх жертв. Моцьо притулився до стіни і знову зімлів. Вранці його знайшли грекокатолицькі черниці, які прийшли до покинутої в’язниці, доправили до лікарні. Там спочатку не впізнала рідна сестра. Бо обличчя її брата було однією великою раною, а волосся стало повністю сивим. У 1941му йому виповнився 21 рік.

Так само дивом уникнув смерті Дмитро Двуліт. Ось що він розказав німецькому слідчому після того, як у Добромиль увійшли фашисти:  “Погрожуючи пістолетами, нас змусили вийти у двір. Наказали лягти обличчям донизу на землю біля ями. Потім розстрілювали по черзі. Мені вистрелили в потилицю, але куля лише зачепила. Однак, кинули в яму, а на мене – інших вбитих людей. Я чув, як ламаються кістки. Також чув моторошні крики, як заарештованих розстрілювали в їхніх камерах, бо вони не хотіли виходити назовні”.

Розповідь Яніни Калиновської: “Мого дядька Болека застрелили, кинули в яму. Згідно з діагнозом лікаря, він задихнувся під тягарем інших тіл. Я бачила, що у нього була здертою шкіра на  спині, мабуть, його тягли по землі. Чула, що його приятель врятувався, але відтоді повністю оглух і захворів на психічний розлад.

Також пам’ятаю похорон закатованих. Жалобна процесія йшла від вулиці Міцкевича до Ринкової площі. І в цей момент під’їхав німецький патруль на мотоциклах. Побачивши, солдати зупинилися і зняли шоломи. Нас усіх це дуже здивувало…”.

 

На смерть усіх, своїх також

В тюрмі розстрілювали майже цілу ніч, а вранці більшовики втекли з міста. Першим на подвір’я в’язниці зайшов місцевий лікар-єврей і майже одразу вибіг назад з криками: “Не йдіть туди, не йдіть! Навіть у пеклі такого не побачите!”

Видовище було справді моторошним: “Коридор був залитий кров’ю, вона хлюпала під ногами і сягала кісточок. Скрізь лежали тіла – в коридорі тюрми, в камерах, які були відкритими. На стінах –  сліди від куль, а також написані кров’ю імена вмираючих. В одній купі тіл я помітив чоловіка, який подавав ознаки життя, його витягли. Він отримав постріл у потилицю, але куля пройшла навиліт крізь око. Ми відвезли його до  шпиталю”, – згадував один із свідків.

Обличчя деяких людей були настільки понівечені, що родичі впізнавали їх тільки за одягом. Знайшли тіло священика, енкаведисти поламали йому  руки та ноги, відрізали язика та статеві органи. Біля однієї із ям побачили відрубану людську руку.

В іншому місці знайшли тіла двох жінок, майже повністю роздягнені. “Це були місцеві єврейки, вони працювали секретарками в нквд. Одна була худорлявою, друга – дуже товстою через вагітність. В її волоссі було багато крові. Обидвох убили як незручних свідків злочину. ” – розповідав житель Добромиля.

 

Невипадково напередодні містяни бачили стовп диму над тюрмою – комуністи палили документи, замітаючи сліди.

Вбивали не лише там, під місце масової страти пристосували склад деревини. В’язнів привозили по одному, їх чекав кат із п’ятикілограмовим молотом, прикріпленим до масивного сталевого держака. М’ясницьку “роботу” виконував місцевий співробітник нквд єврейського походження, казали, що його прізвище чи то Грауер, чи Крамер. Убивав потужним ударом молота по голові.

Розправа подіяла на нерви наглядача тюрми. Він звернувся до співробітника нквд Олександра Мальцева, відповідального за страту, щоб замість молотком убивати вогнепальною зброєю. Бо такий спосіб “гуманніший”. “Якщо це кажеш, то такий же, як вони”, –  відповів енкаведист. Потім дістав наган з кобури і застрелив наглядача.

Розстрілювали і на вулицях міста, посеред білого дня. Насамперед, місцеву інтелектуальну еліту. Так загинули директор гімназії і священик Ян Вольський. Останній ішов причащати хворого і натрапив на більшовицький патруль. Солдати двічі вистрелили йому в груди і добили багнетами.

 

Кривава сіль

Одночасно страчували поблизу соляної копальні Саліна неподалік Добромиля. Людей туди привозили вантажівками або гнали колону пішки, як це сталося з в’язнями з Перемишля. У дні найбільш масових убивств 25 і 26 червня 1941 р., місцевим наказали залишити будинки, а вікна завішати ковдрами.

Вбивали дерев’яними молотами для солі, з яких стирчали цвяхи. Жінок – у приміщенні каплиці на території копальні. Одну з жертв розіп’яли на стіні.

Чоловіків, зв’язаних дротом, ставили рядами перед ямою. Ті, хто не померли від ударів одразу, захлиналися соляною ропою на дні шахти. Спільна на всіх могила дихала і ворушилася протягом багатьох годин. Врятувався з неї тільки один, молодий хлопець, вибрався вночі. Втікаючи через колючий дріт, розірвав собі живота, рана довго не гоїлася.

Поблизу копальні знайшли купу відрізаних язиків. (Ця інформація, щоправда, здається сумнівною, бо більшовики дуже поспішали перед втечею).

Серед виконавців убивств були також жінки.

Яму лише сяк-так присипали, тож знайти її відтак було неважко. Витягати тіла нагору фашисти примусили місцевих євреїв. Далі – спогади очевидців: “Згори лежала молода жінка з відрізаними грудьми. В неї був розпоротий живіт і дуже побита голова. Поруч – дитина близько півроку, але ран на ній не було. Швидше за все, її вкинули в яму живою”.

“Це було жахливе видовище. Трупи витягали гачками і вкладали рядами. Обличчя жертв спотворила соляна ропа. Потім почали витягувати навіть не тіла, а шматки їх. Дивитися на це  було неможливо. Від ями поширився настільки страшний сморід, що німці наказали припинити цю моторошну роботу”.

Коли ексгумація закінчилася, есесівці вбили євреїв. Німці, як і більшовики, кинули тіла своїх жертв у шахту, а потім залили все цементом. У місті, як це сталося на всій величезній смузі території, з якої вермахт викинув більшовиків влітку 1941 року, місцеве населення вчинило погром. Це була сліпа помста, застосування принципу колективної відповідальності. Всій єврейській громаді доаелося заплатити за дії тих своїх представників, які співпрацювали з радянськими окупантами. Цікаво, що солдати словацької армії, тогчасного союзника третього рейху, відігравали активну роль у цих подіях.

Після повернення комуністів у 1944 році в Добромилі було заборонено говорити вголос про те, що сталося в Саліні. Поблизу шахти більшовики відкрили санаторій для хворих на туберкульоз. В каплиці, де вбивали, зробили їдальню. Знищили хрести, встановлені родичами жертв. Натомість почепили брехливу “пам’ ятну дошку жертвам німецькофашистського злочину”.

Мешканці Добромиля та околиць, однак, не здавалися. Вночі відновлювали хрести на місці страти, хоч комуністи так само регулярно їх викидали. Востаннє це зробили в 1984 році. Усе змінилося після падіння ссср в 1990 році. Місцеві українці, нарешті, змогли встановити пам’ятники на місці злочину та організувати жалобні церемонії. Відтоді вони проводяться кожної річниці злочину. У них беруть участь як поляки, так і українці.

Лише в 2006му були спроби слідства. Але бодай встановити імена злочинців наразі не вдалося. Відомо було тільки про одного – вже згаданого Олександра Мальцева – що пропав безвісти під час війни.

https://superhistoria.pl/druga-wojna-swiatowa/117335/2/zbrodnia-w-dobromilu-i-w-kopalni-soli-salina.html

 

Пйотр Зиховіч, м.Варшава, Польща

Переклад з польської – Global Village

Фото: https://superhistoria.pl/ (Wikimedia Commons / Ruslan.r, ARCHIWUM HDR)