Як це - перетнути кордон із застосунком "Vdoma"

 

В умовах боротьби уряду з поширенням штаму “Дельта” та, заодно, із співгромадянами. Ділюся недавнім досвідом.

…Літак МАУ, відчутно гепнувши шасі по летовищу, приземлився в Борисполі. Ура, я на Батьківщині!

З усіма документами, довідкою про негативний результат ковід-тесту та застосунком “Vdoma” на мобільному прямую на паспортний контроль. А зі мною – ще чоловік 700 пасажирів, не менше, чи не з десятка-півтора інших рейсів. Нас усіх чомусь зіпхали в один  термінал, ніби й не збудували нових недавно. Мабуть, щоб кращим було відчуття ліктя земляків. Ну, і чийогось коліна, видатного живота поруч і пишного бюсту якоїсь немаленької пані в мене на спині. 

Я – таки на Батьківщині. Яке ж тут рідне все…

Ніхто з працівників “Борисполя” навіть не намагається якось скерувати хаотичний натовп. Тому, опинившись всередині терміналу, спочатку добрячих хвилин 40 повільно тупцюєте в щільній юрбі. Потім вона шикується у звивисту довжелезну чергу до кабінок з прикордонниками. Кабінки – звісно, для зручності прибулих! – працюють не всі. З відчинених семи-восьми дві – для нечисленних дипломатичних та працівників авіакомпаній. Решта 3-4 – для таких, як я, посполитих.

А пасажири все прибувають, нові й нові, завзято штовхаючись. Голосять малі діти, аж ніяк не тихіше матюкаються їхні мами. Змішались в купу міцні, як коні, дядьки, валізи, наплічники. Задушливо, кондиціонера, виглядає, вимкнули. Яка, в біса, “соціальна дистанція” в такому збіговиську?! Мікро-армагеддон і просто розкішні шанси підхопити “модний” вірус, якщо досі від нього Вас Бог милував.

Врешті, приходить самотня гарнюня в уніформі і командує, щоб ті, хто вже зайняли чергу на паспортний контроль, з неї вийшли і зайняли ще раз, повторну – в он тому кутку залу, де також багато штурханини і щойно  заверещала якась жінка. Чому нам туди йти? Бо наша черга “неправильна”, каже гарнюня, але її  не слухають. Хтось уголос обурюється – де ж ви раніше були? Дівчина мовчки відходить із сумом в очах.  

Ще через годину опиняюся біля заповітної кабінки. Тут мене рішуче відсуває убік габаритна цьоця і каже класичне “вас здєсь  нє стояло!”. Від гріха і скандалу подалі пропускаю цьоцю вперед, але їй мало: з нею ще дві тінейджерки. Теж потужні, теж пхаються. А за ними – ще молодь. Увесь цей людський вихор якимось дивом виштовхує мене просто перед карі очі прикордонника, ближчедо стійки.

Далі починається найцікавіше, пасажирський трилер з життя диджиталізації. Той багатостраждальний “Vdoma”, обов’язкова умова для перетину кордону громадянами України (згідно з постановою уряду, почала діяти 5 серпня 2021 р.), я встановила, ще коли була за кордоном. А ось отримати на телефон обіцяний застосунком код – зась. Мені навіть доброзичливі працівники аеропорту в Грінвілі (США) допомагали – і так, і сяк того “Vdoma” спонукали  до дії, але глухо. Код не надходив, і все.

“Не переймайся”, – втішали американці. “Ти ж в Україну летиш, там, у Борисполі, напевне знають, що  робити”.

Не знають. Хлопака за вікном аж спітнів, вже хвилин п’ять тицяє різні кнопки на моєму мобільному, потім телефонує комусь з власного. Я ж – не одна така, не подумайте, добра половина черги і собі мучиться із застосунком, тільки й розмов про нього навколо. Комусь також код не надходить, в інших програма взагалі не завантажується. Ще в когось зависає. Рідкісні щасливці, кому таки вдається, намагаються обійти невдах у черзі – і маєте нові крики та веремію.

“Що, коли б у мене взагалі не було б телефона?” – цікавлюся у прикордонника. Той замість відповіді розпачливо гукає: “Пане капітане, підійдіть сюди!”.

“Ага, щас”. Пана капітана вже взяла в облогу черга, всі смикають його зі своїми  “Vdoma’ми” і діляться некомпліментарними відгуками про застосунок та рівень сервісу пасажирів у “Борисполі”.  З виразу обличчя капітана можна здогадатися: він у ці хвилини напевне вирішив, що краще було б проситися на передову. 

Мені нашим прикордонникам співчувається: якого  милого вони повинні розплачуватися за черговий урядовий факап? За що їх, а не мудрагелів з уряду, зараз дістають роздратовані громадяни? І невже не можна було передбачити чергового “успіху” діджиталізації, запропонувати альтернативний паперовий варіант? Що ним подорожні так само зобов’язувалися б дотримуватися усіх карантинних норм тощо.

Та ба, натомість усім мотає нерви “Vdoma”.

На моє щастя з’являється дівчина-прикордонниця і каже хлопцеві за вікном  рятівну фразу: “Надійшла команда пропускати всіх, у кого застосунок не завантажується”.

Дівчинко, я Вас розцілувати готова!

Мені повертають мій паспорт, дякую. Ура, їду додому. І жодне “Vdoma” не зіпсує моєї з ним зустрічі. А хто в Україну тільки збираються, майте на увазі – кепсько застосовний цей застосунок.

 

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: https://kyiv.znaj.ua/