Співочі вишивки Поліни Гуменюк

Слова і музика відомих пісень, а ще – легенд, поем та романів – в кольорах, образах та візерунках. Відтак полотно починає “звучати”, особливо й по-своєму. Бо мелодію, як зясувалося, можна почути й зіграти нитками, тисячами викладених ними хрестиків. Як це робить Поліна Гуменюк, відома вишивальниця, авторка понад сотні картин та ікон.

Почалося в дитинстві. Спочатку втілювала сюжети казок, потім – давньогрецьких міфів. Хобі стало захопленням, відтак – мистецтвом, завдяки якому її iм’я сьогодні знають далеко за межами України. Тепер без вишивки Поліна не уявляє свого життя, “малюючи” голкою та нитками по кілька годин щодня. На створення однієї вишитої картини потрібен щонайменше місяць, а ось справді епічне, без перебільшень, полотно за поемою Фірдоусі “Шахнаме” потребувало більше року.

“Диво-сторона” (Співає Лілія Сандулеса).

 

Вишити пісню їй вперше спало на думку ще 18 років тому. Так хіти  Василя Зінкевича, Павла Дворського, Лілї Сандулеси, Іво Бобула та Ніни Матвієнко отримали ще й візуальне життя (більше “співаючих”  картин – на сайті  художниці  http://artvishivki.com/). З артистами Поліна знайома особисто, а родині Павла Дворського навіть присвятила одну з виставок своїх робіт.

Художниця ламає стереотипи не лише підходом до ідеї традиційної української творчості. Молода жінка, кандидат філологічних наук, вже тривалий час мешкає за кордоном, утверджуючи наше мистецтво в т.ч. й на екзотичних широтах – в Ірані чи Таїланді. Власне, іранський досвід Поліни щонайкраще ілюструє відомі рядки про “вишите моє життя на ньому”, і тут не обійшлося без певної містики.

З Поліною ми спілкувалися онлайн, ось що вона розповіла: 

“Квітка вогню”(співає Павло Дворський)

– Найдовше я вишивала картину “Шахнаме”, за поемою Фірдоусі, вивчали її в університеті. Я тоді цю поему не читала, і моя одна-єдина “трійка” у дипломі – саме зі східної літератури. А потім доля склалася так, що я на довгий час потрапила до Ірану, де прожила кілька років. Там надихалася природою давньої землі, пам’ятником Фірдоусі в центрі Тегерану  (для іранців Фірдоусі – як для нас Тарас Шевченко ). Надто –  краєвидами Курдистану, куди ми зі своїм майбутнім чоловіком якось поїхали рибалити.

Враження від побаченого не передати словами! Це було щось неймовірне! Краса гір і якась особлива атмосфера –  чи то фольклорна, чи міфологічна, чи містична? Щось наче зійшло згори, і мені дуже захотілося нарешті прочитати “Шахнаме”.

Bиявилося, що на тій території свого часу відбувалися певні історичні події, описані в поемі, в її історичній частині. Я перечитувала твір декілька разів, сміялася і плакала, він став моїм улюбленим. Була в такому захваті, що через деякий час вирішила створити 19 сюжетів за епічним твором Фірдоусі. Один сюжет – центральний, 18 – за периметром. Перечитуючи багаторазово, намагалася сконцентруватися на найцікавіших та найяскравіших епізодах і їх вишити. Але, безперечно, 19 – це далебі не все, що можна було б візуалізувати. Насправді сюжетів можна було б створити сотні.

“Шахнаме”

–   А потім Ви почали вишивати пісні. Як народжувалися “співочі картини”?

–   Так склалося, що найзворушливі, як і найдраматичніші історії, пов’язані з людьми, які надихали на особливо нестандартні сюжети. Насамперед, це артисти, співаки, мої кумири, їхні пісні колись розпочала візуалізувати. Щось потім дарувала, ще якісь твори принесли успіх.

Першою в моєму житті вишитою піснею в 2003 році стала “Квітка вогню” у виконанні Павла Дворського на слова Неоніли Стефурак. Двома роками пізніше для мене було великим щастям подарувати відтак цю картину панові Павлу особисто.

Загалом я вишила 21 пісню. Свого часу славу принесла робота на пісню у виконанні Лілії Сандулеси “Диво-сторона” (слова Михайла Ткача, музика Олександра Злотника). Це – один з найкращих і найбільш вдалих моїх творів. Він допоміг здійснити ще одну велику мрію – провести у 2006 році персональну і першу серйозну виставку в музеї Івана Гончара. Його директором є Петро Гончар, чоловік Берегині нашої пісні Ніни Матвієнко. Коли пан Петро побачив вишиту “Диво-сторону” в культурно-мистецькому центрі Дарницького району Києва (тоді там проходила персональна експозиція до мого 25-річчя), вподобав її собі найбільше. Oдразу погодився на мою виставку в очолюваному ним закладі.

Я також вишила картину на пісню у виконанні Ніни Матвієнко “Сміються, плачуть солов’ї”.  На 95-річчя Івана Гончара подарувала її артистці. Це для мене був дуже щасливий та емоційний момент, він же закріпив нашу дружбу з пані Ніною та Петром Гончаром.

“Дві свічі”(співає Павло Дворський)

Та все ж найдраматичнішою  вважаю історію своєї останньої роботи, “Новий день над Україною” (див. фото нижче – ред). Це одна з найкращих пісень, яку виконує народний артист України Василь Зінкевич. Він мене надихнув, але також вважаю, що до візуалізації цієї пісні спонукав Герой України Левко Лук’яненко, батько нашої Незалежності. Мені пощастило бути з ним знайомою особисто, я прочитала чимало книжок, які він мені подарував. Написаних або ним особисто, або видання, які він ініціював.

Спочатку планувала вишити до 75річного ювілею Василя Зінкевича. Але, на жаль, мені не вдалося минулого року приїхати в Україну. Тому тепер присвячую роботу 30річчю Незалежності України. А також як вшанування пам’яті Левка Лук’яненка та інших Героїв України, які віддали  свої дорогоцінні життя за Батьківщину.

“Новий день над Україною” є нестандартною роботою, складається з двох частин – окремо вишитої картини у вигляді мапи України і окремо вишитого тексту. У пісні ж йдеться про нашу щасливу країну. Новий день – це саме щасливий день. І своєю картиною я намагалася створити образ саме щасливої Батьківщини. 

   Можете щось порадити тим, хто надихнеться Вашими творами і теж побажає вишивати картини?

–   Поради можуть бути різними.. Якщо люди планують вишивати, беручи готові сюжети, тобто, за схемами, не знаю, що підказати, бо так ніколи не працювала. Завжди сюжети створюю сама. А тим, хто, як і я, хоче створювати вишиті історії самостійно, раджу прислухатися до власної душі. Всі відповіді – всередині нас, а вона завжди підкаже. Не копіюйте когось, а просто почуйте голос свого серця.

Людмила Пустельник, Global Village

Фото з архіву Поліни Гуменюк