Про рака-пустельника: заробітчанська історія на морі, не без моралі

 

–   Ма-а-ам! А чому рачок живе в мушлі?

–   Тому, що живий тільки завдяки їй.

–    Але вона така!.. Гарна!  Я теж хочу! Попросимо рачка, щоб віддав мушлю мені?

–    Давай. Рачок тоді помре, щоправда…

–    Ма-а-ам?!

Вони, нарешті, через скількись там скажених безвідпочинкових років, поїхали в омріяну, коротку, але все ж таки – від-пуст-ку! На море! Втрьох – він, вона, і їхній син років шести.

(Куди саме – непринципово. Десь в Іспанію, чи на узбережжя Адріатики, або до Туреччини – на що вистачило заробітчанських грошей, давно відкладали. Збиралися, було, в Україну, як завжди наприкінці сезону, але звідти гримнули батьки: “Бараболю й без вас викопаємо, поїдьте собі хоч раз по-людськи відпочити!”. Вони й поїхали).

А там!.. Ні, не якихось нещасних 50, а безліч відтінків білого: розпеченого до того кольору сонця, випалених ним вузьких вуличок старовинного містечка, “отар” “баранців”, що “пасуться” на хвилях, кілометрів розгорнутого сріблястого полотна – піщаних пляжів вздовж берега. І на тому сліпучо білому щось чорніє, здаля видно. Таке загадково закручене, як спіраль Всесвіту, сяюче краплями морської води… Справжній скарб.

Або й ні – звичайніська собі мушля, дрібна, ще й обліплена грязюкою з дна. Викинув на берег вчорашній шторм. З тих, які по дві-три за євро продають в сувенірних крамничках курорту, і їх скуповують туристи. Тільки для того, щоб одразу ж забути про придбання на морі. А потім, вже коли мине час, вдома випадково знайти на дні валізи і самому собі дивуватися: треба ж, я за таке барахло платив!

Але для малого – він уперше в житті бачив море! – мушля була настільки бажаною, як стане перший поцілунок років через дев’ять. (Або, може, й швидше, вони так швидко тепер ростуть…).

Ось тільки першою його побачила дівчинка, теж там відпочивала зі своєю мамою. І схопила мушлю собі –  її знахідка. Хлопчик, звичайно, так легко не відступився – підійшов, познайомився. Запропонував джентльменський обмін: ти мені – мушлю, я тобі – клешні від краба і камінець з дірочкою. А мала ніяк: дуже мені треба якісь крабові запчастини! Камінців же навколо, дірявих чи ні – купа.

Зрозуміло, що відтак  хлопчикові мушлі забажалося вже аж не можу – класика жанру. Побіг радитися до батьків: що би тій впертюсі віддати?

–  Та хоч би м’ячика! – сказала мама. – Новий, кольоровий, їй напевне сподобається.

Хлопчик так і зробив, хоч м’ячик класний був, трохи шкода, тільки вчора в крамниці поруч з пляжем купили. Грали ним у футбол з татом… Але мушлю дівчинка погодилася обміняти! Ура!

 

Вже, коли прийшли з пляжу, в готельному номері роздивилися краще. І побачили, що з мушлі стирчать крихітні, ледь помітні клешні – вона мала мешканця! Рака-пустельника. Вирішили вкинути набуток до банки з водою – в надії, що до ранку рачок виповзе собі назовні, а його хатку забере собі хлопчик.

Цілу ніч з ванної долинав стукіт – бідолашний полонений, наполовину висунувшись з мушлі, гамселив нею по стінках слоїка, даремно намагаючись дряпатись по слизькому склу. Повністю ж вилазити не хотів, хоч хлопчик, “на радість” сонним батькам, його кілька разів про те просив: “Рачку, віддай мушлю, ну, будь ласка!“.

Вранці зібралися на сімейну раду: що робити? Бо вже від того стукання в банці в усіх голови тріщать. Як залишити мушлю без води – рачок виповзе, еге ж?

–  Або у ній помре, смердітиме, сам її потім не захочеш – вдавано флегматично підсумував тато.

Хлопчик замислився, а батьки, тим часом, почали збиратися на пляж. Їхній син, зітхнувши, дістав з банки мушлю.

–  Ти хочеш знову зустріти на березі дівчинку? Повернути свого м’яча?

–   Ні, вона ще вчора казала, що то їхній останній день на пляжі, збиралися додому. Хочу повернути рачкa морю. В нього ж, мабуть, теж є тато і мама… Або жінка і діти. Хай собі разом живуть. А м’ячика, виходить, я за даремно віддав…

–   Зовсім недаремно! – заперечили хлопчикові тато й мама. – Ти ж рятуєш життя.

–   Ну, тоді я – крутий! – повідомив їхній син. А  батьки й самі про те здогадувалися.

На морі разом з татом відплили трохи від берега і лише там кинули у воду мушлю – щоб напевне, аби знову на берег не викинуло.

Всім трьом таки вдалася відпустка.   

 

Global Village

Фото: https://ru.freepik.com/, https://www.livemaster.ru/